Тиждень безпеки в Інтернеті

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Батькам в рамках акції «16 днів проти насильства»

Соціальні роліки:

----> Як говорити з дитиною про війну

----->Як впоратись із синдромом “того, хто вижив” та відчуттям провини

----->Як спілкуватись з родичами та знайомими, які лишились у зоні воєнних дій

----->Ви тимчасово розлучились із родиною. Як зберегти емоційний зв'язок

Інтернет, який шкодить дитині. На що звернути увагу батькам

Онлайн – це повноцінна частина життя сучасних дітей.

Саме в інтернеті вони навчаються, шукають нові знання та інформацію для виконання домашніх завдань, спілкуються з друзями по всьому світу, стежать за життям улюблених блогерів в Instagram та влогерів в YouTube.

Інтернет дозволяє дітям бути в курсі подій, ділитися фото- та відеоконтентом, розважатися та просто переключaтися від сперечань з батьками чи негараздів у школі.

Але ж крім очевидних бонусів, інтернет несе і загрози.

Екран телефону чи планшету створює ілюзію захисту та безпеки, але зі збільшенням кількості користувачів, злочини в інтернеті набувають все нових форм.

Як дітям не набути проблем в інтернеті, перш за все мають розуміти батьки. Серед ризиків необхідно виділити контент, що шкодить дитині; оманливі пропозиції; небезпечні групи; кібер-булінг; сектинг та кібер-грумінг.

ЯКИЙ КОНТЕНТ ШКОДИТЬ ДИТИНІ?

1

Той, що не відповідає віку

Це можуть бути портали чи ігри (онлайн чи офлайн), які містять сцени насильства, агресії чи іншої деструктивної поведінки.

Сайти, що пропагують надмірні дієти, чим спонукають до анорексії та булімії.

Тоталізатори, букмекерські сайти та онлайн-ігри на гроші.

Має бути чітке розуміння, що потрапити туди дитина може й випадково, наприклад, через банерну рекламу.

Інколи такі ресурси визначають дозволений мінімальний вік, але краще встановити батьківський контроль на всіх пристроях, якими користується дитина.

2

Порнографія

Реклама такого контенту може з’явитися на екрані, коли дитина шукає якусь інформацію. Інколи навіть дорослому важко зрозуміти, як її закрити, а що вже говорити про дитину.

Перегляд порнографії дитиною – це психологічна травма, яка в тому числі формує у дитини нездорові очікування щодо сексуальних стосунків та ранню сексуалізацію.

Якщо ви не розмовляєте з дитиною про статеве виховання, то незрозумілі речі можуть викликати у дитини інтерес та бажання дізнатися більше з цієї теми в інтернеті.

Зрештою дитина може стати залежною від перегляду таких матеріалів та шукати все нових форм. З цієї теми цікаво подивитися частину останнього, перед смертною карою, інтерв’ю серійного вбивці жінок у США.

Якщо вам важко говорити з дитиною "про это", то може допомогти онлайн-курс Статеве виховання.

3

Оманливі оголошення та об’яви

Ми розуміємо, що далеко не вся інформація в інтернеті правдива, але діти можуть все сприймати на віру.

Про це варто пам’ятати, коли підліток шукає собі роботу на канікули чи оплачуване стажування.

Краще не залишати дитину саму у цьому виборі, бо приваблива пропозиція може виявитися трудовою експлуатацією, а дитина стати безкоштовною робочою силою. Будьте уважні.

4

Небезпечні квести

Зверніть увагу на групи у соцмережах та телеграм канали, на які підписані ваші діти.

Вони завжди в більшому мейнстримі, ніж ви. Тому про "Синіх китів", "групи смерті" та подібні страшні пабліки, які схиляють до нанесення власноруч каліцтв або заподіяння болю, а то й до самогубств, ваша дитина дізнається першою.

Корисно раз на місяць обговорювати новинки в інтернеті, самим бути у курсі подій та проговорювати з дитиною всі небезпеки, які криються за подібним контентом.

Але не робіть із цього дуже цікавої теми, бо чим більше ми про це говоримо та жахаємо, тим більше інтересу у підлітків – у їх віці дуже цікаво все, що небезпечно.

5

Кібер-булінг

Булінг в Україні стає все менш табуйованою темою.

Але якщо для регулювання булінгу в школі запроваджуються конкретні кроки, то з кібре- булінгом поки що складніше.

Кібер-булінг може бути як початком так і наслідком булінгу в школі. А може йти від незнайомих дитині користувачів (чи з фейкових сторінок знайомих).

Прояви кібер-булінгу таки: образливі коментарі, створення фейкових сторінок, публікації образливих матеріалів про дитину, виключення її з групи класу в соціальних мережах/месенджерах тощо.

Що робити?

Необхідно звернутися до служби підтримки сайту та попросити видалити образливу інформацію. Навчіть дитину блокувати коментарі від певних користувачів та закривати свою сторінку.

Не варто дорослим втручатися в діалог з булером з власних сторнікок, бо це лише погіршить ситуацію.

Якщо булінг проводять однокласники дитини, то варто звернутися до класного керівника, якщо змін не відбудеться, то до директора та шкільного психолога. Можна залучити шкільного офіцера поліції, якщо він є у школі.

До речі, згідно правил більшості соціальних мереж, реєстрація в них дозволяється з 13 років.

Дитина має знати, що вона може звернутися до вас з будь-якою проблемою та ви її підтримаєте, а не відразу почнете звинувачувати та виховувати.

6

Секстінг

Секстінг – це надсилання через інтернет особистих інтимних фото/відео.

Діти можуть ставитися до цього як до забавки, показу довіри отримувачу, шляху дослідження своєї сексуальності або ж бути вимушеними це зробити.

У Великій Британії, Австралії та США такі повідомлення вважаються виготовленням дитячої порнографії та заборонені законом. Покарання отримують відправник та отримувач. В Україні теж виготовлення дитячої порнографії карається законом.

У секстінгу є ще й інші наслідки. Дитина може постійно хвилюватися, що отримувач покаже комусь її фото. А це трапляється досить часто. Українські школярі створюють спеціальні групи у соцмережах, де розміщують такі фото своїх колишніх. Це призводить до цькування і травми на все життя щодо довіри у романтичних стосунках.

Дитині може здаватися, що всі глуздують з неї, що всі бачили її оголені фото. Крім того, такі матеріали можуть завадити вступити на престижне навчання чи омріяну роботу, бо все частіше комісія чи менеджер з персоналу гуглить людину перед фінальним рішенням.

Видалити такі матеріали із мережі практично неможливо. Крім того, вони можуть потрапити на сайт знайомств чи портал дитячої порнографії, що завдасть додаткових проблем та стресу.

Щоб зрозуміти масштаб проблеми, перегляньте відео про хвилювання підлітка, чиї фото романтичний партнер показав другові, а той виклав їх у мережу.

Обговоріть з дитиною, чи чула вона про такі випадки у школі чи в інтернеті? Чому діти це робили? Як вони себе почували?

Що робити, якщо фото вже надіслані?

Перш за все покажіть дитині, що ви на її боці. Серйозно можна поговорити після владнання ситуації.

Якщо дитина ще не стала "зіркою інтернету" – фото не викладені у мережу, то спробуйте поговорити з отримувачем та за необхідності з батьками, домовитися про видалиення таких фото зі всіх пристроїв та облікових записів, хмарних сховищ обох дітей.

Якщо ж фото вже в інтернеті, то варто звернутися до служби підтримки соцмережі з проханням їх видалити.

Спробуйте поговорити з тим, хто викладає фото. Якщо це не спрацює і діти вчяться в одній школі, то варто підключати класного керівника, директора та батьків дитини.

За потреби можна підключити кіберполіцію та ювенальну поліцію. За юридичними консультаціями звернутися у єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги Міністерства юстицій 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно), за психологічною підтримкою до Дитячої горячої лінії 116 111 (безкоштовно з мобільних телефонів).

7

Кібер-грумінг

Окремо варто виділити кібер-грумінг – це налогодження довірливих стосунків з дитиною (частіше за все через соціальні мережі та фейкові акаунти) з метою отримання від неї інтимних фото чи відео з подальшім шантажуванням дитини для отримання більш відвертих матеріалів, грошей чи зустрічей в офлайні.

Це спеціально навчені злодії, які гарно знають психологію дітей.

Детальніше про грумінг та реагування на нього можно подивитися на відео. Дітям потрібно знати про такі ризики, що б не стати жертвою оманливих друзів.

Розкажіть про те, що ніяка інформація в інтернеті не приватна – сторінку в соцмережах можуть "хакнути" та побачити все листування.

Крім того, надіслані фото/відео ніколи неможливо повністю видалити. Тому варто користуватися тестом білборду: надсилати та публікувати лише ті матеріали, які не соромно побачити на білборді біля школи.

ЯК ЩЕ УБЕЗПЕЧИТИ ДИТИНУ?

Ознайомте сина чи доньку з елементарними навичками роботи в онлайні. Українською мовою є гарні матеріали від On-ландія та Правила з інтернет безпеки від Microsoft Ukraine.

ЧИТАЙ ТАКОЖ:

Кіберхондрія та кіберхордінг: якими розладами загрожує нам інтернет?

Хакери можуть контролювати смарт телевізори через інтернет. Як уберегти себе від цього?

11 правил безпеки в інтернеті, яких батьки мають навчити дітей

Також у Google Ukraine є гарний онлайн-підручник Про інтернет та Посібник з цифрового громадянства в яких можна знайти багато цікавих та корисних матеріалів про приватну інформацію, паролі, ризики шахрайства при купівлі товарів, спам, авторське право та навіть фейкові новини.

Довірливі стосунки, постійна комунікація та регулярне оновлення ваших знань з цієї теми дозволить уберегти дитину від таких неочікуваних проблем.

😳ЯК ЗРОБИТИ ВИБІР І НЕ ПОМИЛИТИСЯ

Останнім часом дуже багато людей стикаються з необхідністю робити той чи інший вибір. Залишити країну або виїхати тимчасово за кордон? Залишатися за кордоном чи повертатися додому? Змінити роботу або залишити все як є?
Ці та інші запитання неодноразово постають перед українцями.
❓Чому одні люди легко роблять вибір, а інші довго не можуть визначитися?
Причин для вагань може бути безліч. Ось найпоширеніші з них:
🟠 Відсутність або примарність гарантій того, що все буде добре.
🟠 Людина боїться брати на себе відповідальність за своє життя.
Цим пояснюються спроби пошуку людей, з якими цю відповідальність можна розділити. Завжди легко звинуватити подругу за невлучну пораду, що не дала бажаних результатів, аніж себе за помилкове рішення.
🟠 Небажання покидати зону комфорту.
Навіть якщо людина знаходиться в зоні бойових дій, вона може боятися кудись поїхати, адже не дивлячись на небезпеку для здоров’я, людина ніби прив’язана до рідного дому, людей, які залишаються.
🟠 Невміння слухати себе й розуміти свої цінності.
⁉️Що робити?
💥Знайти причину вагань. Усвідомити та проаналізувати її.💥Іноді для того, щоб прийняти правильне рішення, потрібен час. 💥Вчитися слухати себе. Дослідити свої цінності й на основі цього приймати рішення.
✅ Техніки, які допоможуть зробити вибір:
👯‍♀️1. «Порада друга».
Уявіть, що ваш друг потрапив у аналогічну ситуацію. Що б ви йому порадили?
Іноді, щоб прийняти правильне рішення, потрібно ніби «вийти за межі проблеми», подивитися на неї зі сторони. Тому дуже часто ця практика допомагає подивитися на ситуацію більш тверезо.
📊2. «Квадрат Декарта».
Вам потрібно:1. Докладно прописати «плюси» та «мінуси» зробленого вами вибору.2. Докладно прописати «плюси» та «мінуси» можливого рішення залишити все як є. 3. Кожну відповідь оцінити за ступенем важливості.4. Підрахувати результати за всіма блоками окремо.5. Порівняти отримані результати.6. Зробити вибір.
📌Наприклад:Ви хочете залишити країну, але вас переповнюють сумніви стосовно того, чи варто це робити.
«Плюси виїзду за кордон».
✔️Ви та ваші діти опинитесь у безпеці.

✔️Ви зможете допомагати країні завдяки сприянню розповсюдження інформації про війну в Україні серед людей, активістів, волонтерів, ЗМІ за кордоном.

✔️Якщо ви знайдете достойну роботу, то зможете фінансово підтримувати рідних, що залишилися в Україні.
«Мінуси виїзду за кордон».
✔️Ви будете далеко від рідних, які залишилися в Україні.

✔️Необхідність вивчати нову мову й розпочинати все з нуля.

✔️Ви можете втратити роботу в Україні і т. п.
«Плюси того, щоб залишитися в Україні».
✔️Ви будете поруч із рідними, які відмовляються їхати.

✔️Ви не втратите роботу.

✔️Ви зможете приєднатися до волонтерського руху всередині країни й допомагати ЗСУ.
«Мінуси знаходження в Україні на момент воєнних дій».
✔️Постійна небезпека для життя.

Наведене вище є прикладом того, як виконувати завдання. Якщо перед вами стоїть аналогічний вибір — ваші відповіді можуть дуже відрізнятися від написаного, і це нормально.
✍🏻Далі кожну зазначену вами відповідь ви можете оцінити за ступенем важливості цього фактора для вас від 1 до 10 (де 1 — для мене це не важливо, 10 — для мене це дуже важливо). На основі підрахунку результатів за усіма 4 блоками окремо можна приймати рішення стосовно того чи іншого питання.
🎲3. «Правило 10/10/10».
Дотримання цього правила допоможе вам оцінити ситуацію із трьох часових перспектив. Отже, вам необхідно дати відповідь на три запитання:
🤔Як я буду почуватися через 10 хвилин після прийняття рішення?🤔Як я буду почуватися через 10 місяців після прийняття рішення?🤔Як я буду почуватися через 10 років після прийняття рішення?
Відповідаючи на ці запитання, ви виходите з полону сильних емоцій і дивитеся на ситуацію зі сторони, що, безперечно, допоможе прийняти правильне рішення.

👩‍🏫 Як навчати під час війни?

Поради батькам та вчителям до 1 вересня

✏️Мета дистанційного навчання під час війни – не лише засвоєння нових знань, а й психологічна підтримка, спілкування, перемикання уваги дітей.

🙅‍♂️Жодних негативних оцінок, обліку відвідування, об’ємних домашніх завдань тощо – навчання повинно стати допомогою дитині, а не черговим стресом та хвилюваннями.
📝Зараз не час фокусуватись на вивченні нового матеріалу. Заняття мають бути орієнтованими на повторювання – це буде ефективніше.
📚Варто уникати негативних оцінок та великих за обсягом домашніх завдань. Натомість слід створювати для учнів ситуації успіху, позитивну мотивацію, хвалити їх
🙇‍♀️Ставтеся з розумінням до дитячої розсіяності, неуважності та інертності під час онлайн уроків.
📱Не забувайте про загальні правила дистанційного навчання та гігієну користування гаджетами. В умовах інформаційної війни педагогам важливо розвивати в учнів критичне мислення та разом вчитися перевіряти інформацію, розпізнавати фейки, маніпуляції, аналізувати різні точки зору.
💛Вчителі мають підбадьорювати дітей, а не залякувати негативом під час уроків. А відволікатися варто лише на підтримку та турботу, а не на актуальні новини.
👩‍🏫Навчання у такий складний час – це новий виклик для педагогів, але знайте, що безумовна любов до дітей та підтримка допоможе стабілізувати психологічний стан дитини.
❤️Говоріть із дітьми про емоції та почуття. Приділяйте час розвитку емоційного інтелекту.
👩‍👦Пам’ятайте, якщо ви зауважили, що ваш учень надто тривожний, плаксивий або агресивний, одразу зверніться до психолога освітнього закладу для подальшої психологічної підтримки дитини.

Як говорити з дитиною про війну <<------ фільм

Фізична безпека дітей під час війни

Правила поведінки в евакуації, на окупованих територіях і в зоні бойових дій

Діти потребують зараз особливої турботи та уваги. Через невеликий життєвий досвід і особливості дитячої психіки їм загрожує більше небезпек — фізичних та психоемоційних — ніж дорослим. Водночас існують інструменти, які дозволяють мінімізувати ризики та вберегти фізичне та психічне здоров’я дитини. Дізнайтеся важливі правила безпеки дітей під час війни.

ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ДИТИНИ ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ

1. Заспокойтеся самі. Чим молодші діти, тим сильніше їхній психоемоційний стан залежить від стану батьків. Тому спочатку знайдіть точку рівноваги для себе. Доступний практично всім спосіб – дихальні вправи. Психологиня Світлана Ройз радить зробити дихальні вправи, обійняти самого себе, легенько простукати все тіло долонями, обов’язково потягнутися. У конспекті онлайн-лекції фахівчині ви знайдете 46 робочих інструментів подолання стресу для дорослих та дітей. Лише після того, як стабілізуєтеся самі, починайте говорити з дитиною: спокійно та не надто голосно.

2. Скажіть слова підтримки. «Ми в порядку. Ми будемо робити все, що в наших силах», «Я доросла, я знаю, що робити», «Я з тобою». За необхідності повторюйте.

3. Домовтеся про правила поведінки. У небезпечній ситуації дитина повинна виконувати ваші розпорядження миттєво і без сперечань.

Ваші прохання повинні бути лаконічними та зрозумілими.
Якщо є можливість, завчасно порепетируйте в ігровій формі головні команди: «Стій», «Не торкайся цього», «Викинь це», «Іди до мене».
Потренуйтеся разом із дитиною виконувати ці команди на швидкість.

4. Іграшку-супергероя — з собою! Попросіть дитину вибрати маленьку іграшку або талісман, який вона зможе покласти в кишеню. Це може бути навіть мушля з відпустки на морі або камінчик з рідного двора. Скажіть, що у хвилини, коли буде страшно чи самотньо, дитина може брати цю іграшку в руки, розмовляти з нею, розповідати їй про свої почуття.

5. Прикріпіть до верхнього одягу дитини бейдж з повною інформацією про неї. Ім‘я, прізвище, вік, контактні дані батьків, особливі медичні потреби дитини (якщо такі є), вкажіть групу крові. Окрім бейджа на одязі, покладіть дитині у кишеню записку та/або напишіть цю інформацію на її руці стійким маркером або ж наклейте цупкий скотч на одяг. Це варто зробити навіть з дітьми 7-10 років, які у звичайному житті пам’ятають персональні дані. У стані стресу забувати прості речі можуть навіть дорослі, а діти й поготів.

6. Сфотографуйте дитину перед тим, як вийти з дому. Якщо дитина загубиться, у вас буде найбільш точна фотографія, за якою люди зможуть швидше впізнати вашу дитину. Окрім цього, добре запам’ятайте (краще – запишіть), як саме одягнена дитина під час евакуації.

7. Перебувайте у фізичному контакті з дитиною. Тримайте її за руку або на руках, везіть у візку. Підтримуйте безпосередній контакт весь час, аж допоки поруч не з’явиться інший дорослий, якому ви можете довіряти. Передавайте дитину сторонній людині тільки у крайньому випадку, або якщо це військові або представники рятувальних служб – пам’ятайте, що існує небезпека викрадення дитини під час евакуації.

8. Домовтеся про місце, де ви зустрінетеся, якщо загубитесь (якщо дозволяє вік дитини).

9. Якщо дитина загубилася. У Міністерстві закордонних справ розробили пам’ятку з порадами, як діяти батькам.

Не панікуйте. Зберіться з думками, щоб діяти чітко.
Згадайте, де востаннє бачили дитину. Якщо в дитини є телефон – зателефонуйте.
Попросіть когось зі знайомих чи родичів залишатися на місці на випадок, якщо дитина повернеться.
Попитайте людей навколо, чи бачили вони дитину, назвіть основні прикмети, за наявності – покажіть фото дитини, опишіть, у чому вона одягнена.
За можливості, дайте оголошення через гучномовець.
Повідомте найближче відділення поліції чи зателефонуйте 102. Якщо дитина загубилась за кордоном, гаряча лінія: 116 000.

10. Важливий чат-бот: Дитина не сама. У меню чат-боту можна обрати одну з шести ситуацій, у якій вам потрібна допомога, та отримати детальні інструкції. Зокрема, чат-бот містить покроковий план дій у разі, якщо ваша дитина загубилася або ви знайшли чужу самотню дитину. Чат-бот було створено Офісом Президента України спільно з ЮНІСЕФ та Міністерством соціальної політики.

11. Остерігайтесь зловмисників: будьте пильними. Зараз українським біженцям допомагає вся Європа. Щодня пересічні громадяни з різних країн від щирого серця діляться їжею, одягом, житлом. Та не слід забувати, що ворог може використовувати цю ситуацію, аби вдарити по найціннішому: по дітях. За повідомленням Сумської обласної військово-цивільної адміністрації, ворожа авіація розкидає дитячі іграшки та мобільні телефони, які начинені вибухівкою. Відома журналістка та блогерка Катерина Венжик також пише про диверсантів, які ховають вибухівку у дитячих іграшках. Поясніть це дитині й пильнуйте за тим, щоб вона брала іграшки та інші речі лише з вашої згоди та у вашій присутності. Ніякі «забуті» або «покинуті» іграшки, смартфони тощо з землі підбирати не можна! Детальніше про це дивіться нижче у розділі «Як уберегти дитину від мін та вибухівки».

Поради про те, як підтримати та заспокоїти дитину під час війни, читайте у окремому матеріалі.

ЯК УБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД МІН ТА ВИБУХІВКИ

Ще у перші дні війни Національна поліція України попередила про виявлення на території нашої країни протипіхотних мін, так званих метеликів. Вони невеликі, пластмасові, бувають яскравого кольору — через це діти можуть сприймати їх за іграшку. Також ворог розкидає реальні дитячі іграшки, смартфони та інші цінні речі, начинені смертельно небезпечною вибухівкою.

Крім того, існує ризик замінувань. Причому не лише у зонах бойових дій чи на окупованих територіях, але й вздовж евакуаційних шляхів. Дізнайтеся, як вберегти дитину від мін та вибухівки.

1. Покажіть дитині фото мін-метеликів та упевніться в тому, що вона запам’ятала, як вони виглядають.

2. Введіть правило: не чіпати сторонні предмети (особливо якщо вони лежать без нагляду і виглядають покинутими). Поясніть дітям, як важливо бути пильними і не торкатися підозрілих предметів або покинутих іграшок, телефонів, побутових речей тощо. Домовтеся з дитиною: у разі, якщо вона помітить щось підозріле, вона має негайно повідомити про це вам або комусь з інших дорослих. Поясніть їй, що ні в якому разі не можна не тільки чіпати ці предмети, а й наближатися до них чи кидати в них чимось. Вибухівкою може бути начинена навіть «звичайнісінька» на вигляд кулькова ручка. Ви можете сказати дитині так: «Зараз усі допомагають Збройним Силам України, тож всі мають бути пильними. Якщо побачиш якісь покинуті речі або щось дивне — скажи мені, я дуже сподіваюся на твою уважність».

3. Оминайте зелені насадження, пустирі, розвалини, покинуті домівки тощо. Якщо рухаючись по евакуаційному шляху, ви робите зупинку, не заходьте на узбіччя (навіть у туалет) і не дозволяйте забігати на узбіччя дітям.

4. Розкажіть дітям про ознаки замінованих територій і попросіть її повідомляти вам, якщо таке побачить. Це можуть бути сигнальні стрічки, дротяні розтяжки (зазвичай на рівні колін), знаки з черепом та кістками, а також з написом: “УВАГА, МІНИ!”, “DANGER MINES!”, “ВНИМАНИЕ, МИНЫ!”. Водночас заміновані ділянки можуть не мати ніяких позначок. Тому поясніть дітям, що необхідно уникати й ділянок, які перелічені у попередньому пункті.

5. Що робити, якщо дитина опинилася на замінованій ділянці?

Не намагайтеся самостійно дістатися до дитини, аби звільнити її. Є великий ризик того, що ви можете підірватися самі на очах у дитини або погубити і себе, і її. Негайно зателефонуйте 101. До прибуття рятувальників заспокоюйте дитину голосом з того місця, де ви стоїте.
Якщо ваше місто/село знаходиться під окупацією або в ньому відбувалися бойові дії, не дозволяйте дитині пересуватися вулицями самостійно. Навіть якщо це знайомі шляхи, якими дитина у мирний час ходила сама.
Поясніть дитині, як діяти, якщо вона раптом опинилася на замінованій ділянці, а вас поряд нема. Не можна намагатися вийти самостійно, потрібно залишатися на місці нерухомо і голосно кликати по допомогу. У крайньому разі, якщо поряд нікого немає, потрібно йти назад повільно і обережно, максимально точно наступаючи на власні сліди.

6. Про виявлення будь-яких підозрілих знахідок Центр громадського здоровʼя рекомендує негайно сповіщати органи влади. Це може бути поліція (тел. 102), пожежна служба (тел. 101), ДСНС або ТрО. Надайте фахівцям максимально вичерпну інформацію про підозрілий предмет: його опис, місце розташування, дату й час виявлення. Якщо є можливість, дочекайтеся прибуття рятувальників, спостерігаючи за підозрілим предметом з безпечної відстані та попереджаючи про небезпеку оточуючих.

ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки.

Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі суїцидальні думки та прояви аутоагресії, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не вимагати від підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження.

Поясніть підлітку, що всі почуття та реакції зараз природні, а все, що зараз відбувається – це тимчасово, не на все життя. Щоб допомогти підлітку зменшити емоційне напруження – спрямовуйте його активність та емоції на конкретні дії.

Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички.

Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням.

Для того, щоб стан дитини якнайшвидше стабілізувався, психологиня Світлана Ройз радить дорослим постійно відповідати на запитання дітей, адже діти потребують пояснень. Ці запитання повторюватимуться кілька разів, але відповідати на них потрібно весь час, коротко та без подробиць. Дитина не має бути присутня при перегляді новин та розмовах про смерть і вибухи. Їй важливо чути слова: «Зараз ми в безпеці» (коли дійсно у відносній безпеці). Наскільки це можливо – потрібно відновити розклад дня й те, що було звичними діями в сім”ї.

Також дітям потрібно грати та комунікувати з іншими дітьми, адже гра – це природний механізм стабілізації. Абсолютно нормально, коли дитина грає в одну гру з зацикленим сюжетом, якщо повертається до тих ігор та мультфільмів, у які грала та котрі дивилася кілька років тому – так вона намагається повернутися до того стану й часу, коли була в безпеці.

ЩО РОБИТИ ДОРОСЛИМ, ЩОБ ЗАСПОКОЇТИ І ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ

ГОВОРІТЬ ІЗ ДИТИНОЮ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ СПОКІЙНИМ ПІД ЧАС РОЗМОВИ

Психологиня Катерина Гольцберг на своїй сторінці в мережі Facebook радить обов’язково поговорити з дитиною про ситуацію, що відбувається. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині.

Як дорослим заспокоїти себе – читайте далі в підрозділі про дії під час панічної атаки.

Якщо спілкуєтеся з підлітком – також дуже важливо навчати його, де шукати перевірену інформацію, та ділитися джерелами для її пошуку. Адже, як пояснює психологиня, під впливом стресу підліткам, які зазвичай гарно знаходять інформацію в Інтернеті, зараз складно відшукати перевірену інформацію про все, що відбувається та зрозуміти ситуацію, оскільки емоції пригнічують неокортекс (ту частину мозку, яка “відповідає” за логіку).

2. ДЕМОНСТРУЙТЕ НАДІЙНІСТЬ

Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість.

3. ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛА “ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ”

Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вчителя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.

Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок.

4. ГРАЙТЕ ІГРИ, ВИКОНУЙТЕ З ДИТИНОЮ ЗАСПОКІЙЛИВІ ВПРАВИ

Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки, рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).

Докладний перелік ігор в укритті, які рекомендує психологиня, можна прочитати тут.

5. ВИКОНУЙТЕ ВПРАВИ ПРИ ПАНІЧНІЙ АТАЦІ

Міжнародний фонд ЮНІСЕФ на своїй Фейсбук-сторінці опублікував поради Світлани Ройз, як діяти при панічній атаці.

Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:

покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю
потерти кінчик носу
надавити не сильно на очні яблука з двох боків
якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді
сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота
змащувати губи, полоскати рот водою
витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини
подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо
розтерти тіло
розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки
покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються
розтерти руки, прикласти до нирок.

6. “ЗАЙМІТЬ” ЧИМОСЬ АУДІАЛЬНИЙ КАНАЛ ДИТИНИ

Світлана Ройз пояснює, що під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії, слухати в навушниках аудіоказки та музику, взяти з собою гітару та влаштувати для всіх концерт.

7. ЩЕ КІЛЬКА РЕЧЕЙ, ЯК МОЖНА ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ДИТИНИ

Обіймайте дитину, жартуйте з нею.
Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким.
Виконуйте разом із дитиною рутинні справи.
Вмикайте мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.

8. ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНІ ПРО ВАЖЛИВІСТЬ БУТИ ЗІБРАНИМИ ТА ДОПОМАГАТИ ОДНЕ ОДНОМУ

Психологиня Світлана Ройз пише, що

необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.

9. ДОВІРТЕ ДИТИНІ ПОСИЛЬНЕ ДЛЯ НЕЇ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Світлана Ройз радить покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою.

Наші психологи також рекомендують доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа, уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.

Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.

10. ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ ВИВІЛЬНЯТИ НЕНАВИСТЬ ТА ЗЛІСТЬ

Психологиня Вікторія Горбунова пояснює, що зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно дозволяти собі й близьким, зокрема й дітям, це робити. Це варто робити в ігровій формі. Можна застосовувати гру “Злий бобер” (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в “мішечок для криків” або стаканчик. Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному.

Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому

дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути

КУДИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ПСИХОЛОГІЧНОЮ ПІДТРИМКОЮ

Національна психологічна асоціація з початком військових дій силами небайдужих людей зібрала психологічний консультативний центр для тих, хто переживає паніку, тривогу та постійний стрес. Щоб звернутися за допомогою до центру – треба заповнити анкету.

Бот першої психологічної допомоги із порадами психологічної підтримки для себе та щоб підтримати інших.

Також Міністерство освіти і науки України з сертифікованими психологами Асоціації інноваційної та цифрової освіти запускає щоденні онлайн зустрічі о 13.00 та 20.00 тут .

Цілодобова безплатна платформа для психологічних консультацій “Розкажи мені”, створена Інститутом когнітивного моделювання, МОЗ. Щоб отримати допомогу – необхідно заповнити анкету на сайті, коротко описавши свій стан.

Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.

Телеграм-канал “Підтримай дитину”, який запустили педагоги та дитячі психологи за підтримки Міністерства освіти і науки. На цьому каналі – рекомендації, ігри та розвиваючі вправи, завдання для артикуляційної гімнастики, аудіоказки, які можна виконувати у сховищі, вдома чи під час евакуації.

Національна гаряча лінія для дітей та молоді зібрала контакти психологів та психотерапевтів, котрі готові надавати безоплатні консультації.

Також корисні джерела:

• поради швидкої допомоги з кризового реагування від Світлани Ройз у ситуації розгубленості, під час панічних атак, під час стресу та паніки, якщо шок у людини поруч (миготові (1).jpg);

• психологічна турбота від Світлани Ройз – добірка відеороликів на сайті МОН;

• рекомендації з психологічної допомоги від МОЗ;

• від національної гарячої лінії для дітей та молоді Громадської організації «Ла Страда-Україна» рекомендації щодо того, як допомогти дитині впоратися зі стресом, розроблені завдяки підтримці Child Helpline International та NATAL Israel;

• поради для дорослих про те, як зберігати свій ресурс, створені в межах «Проєкту «Національна гаряча лінія для дітей та молоді» ГО «Ла Страда-Україна» за фінансової підтримки UNICEF Ukraine та уряду Німеччини;

• посібник першої психологічної допомоги (посібник з допомоги (1)) для працівників на місцях щодо того, як надавати підтримку людям одразу після надзвичайно стресових подій. Він призначений для тих, хто має можливість надавати допомогу людям, які пережили надзвичайно стресову ситуацію. Посібник створений Всесвітньою організацією охорони здоров’я із наданим правом перекладу та публікації
видання українською мовою Міжнародному медичному корпусу.

Освіта в умовах воєнного стану <-------- тут

Селф-харм. Подросток наносит себе увечья: как реагировать родителям

ЧТО ПРОИСХОДИТ?
Психологи объясняют: следует различать понятие самоповреждения и суицидального поведения. Когда человек наносит себе увечье, не преследуя при этом цели покончить жизнь самоубийством, то речь идет о селфхарме (от английского «self-harm» – членовредительство).
ПОЧЕМУ ЭТО ДЕЛАЮТ?

Первая причина: облегчение эмоциональной боли и страданий. При повреждении своего тела в мозге выделяются эндогенные опиоиды. Их действие с точки зрения биохимии аналогично героину и морфину. Когда человек испытывает сильный стресс, то он может не заметить серьезных повреждений – боль приходит потом. Такие случаи часто бывают при авариях – в первые часы пострадавшие не чувствуют боли и других опасных симптомов, а спустя время может оказаться, что здоровье человека находится в опасности.
Парадоксально: после того как человек причиняет себе физическую боль, он чувствует эмоциональное облегчение.
Вторая причина: попытка отвлечься. Для того чтобы не зацикливаться на проблеме, люди могут намеренно причинять себе боль, чтобы переключить внимание и временно избавиться от навязчивых мыслей
Третья причина: попытка себя наказать. Случаи членовредительства встречаются в семьях с суровыми порядками и жестким воспитанием. У детей формируется представление, что они заслуживают наказания за любой свой проступок.

Четвертая причина: самомотивация. Причину также нужно искать в семье. Обычно в таких семьях вместо просьб отдают приказы, а разговоры ведут на повышенных тонах. Ребенок «привыкает» к тому, что для выполнения того или иного действия нужны угрозы, крики и жесткие меры.
Пятая причина: просьба о помощи или требование внимания. В семьях, в которых контакт между детьми и родителями сведен к минимуму, нет сильной эмоциональной связи, взаимопонимания, общения, подростки часто замыкаются в себе и накапливают свои эмоции. Обычно с таким напряжением справиться сложно, и психика ищет механизмы для «разрядки».Один из таких способов – нанесение себе увечий. Это может произойти как непроизвольно, так и «по подсказке» (найти нужную информацию в интернете – дело нескольких минут).
Когда факт членовредительства замечают родители, они «хватаются за голову» и сразу находят время для ребенка, начинают уделять ему повышенное внимание. Мозг подростка «запоминает» этот механизм, и в будущем подобные действия могут повторяться, превращаясь в манипуляцию.

МЕСТА ПОВРЕЖДЕНИЙ
Если человек ранит себя в местах, которые не видны окружающим, это значит, что он хочет справиться со своими эмоциями в одиночку.
Если раны находятся на виду и их могут заметить другие, то это сигнал о том, что человек хочет «кричать об этом на весь мир», показать всем, что он страдает.
МОГУТ ЛИ ТАКИЕ ЛЮДИ ПОМОЧЬ СЕБЕ САМОСТОЯТЕЛЬНО?
Если человек осознает, что у него проблема, то он начнет искать пути ее решения. Психологи советуют прибегать в таких случаях к одному из двух методов:
1 В случае сильного стресса или эмоционального кризиса лучше воздействовать на организм «гуманным» способом: например, сжать в руке кусок льда или съесть лимон.
2 Обратиться к близким, которые поймут, не будут осуждать и постараются помочь.
КАК РЕАГИРОВАТЬ РОДИТЕЛЯМ И БЛИЗКИМ?
Первое, что рекомендуют психологи, – успокоиться. Когда вы увидели, что ребенок поранил себя, не нужно закатывать истерику, «ойкать» и хвататься за сердце. Так вы только усугубите ситуацию. Не бойтесь казаться черствыми и отстраненными в этот момент – важно помочь ребенку физически (если нужно – вызывайте «скорую») и только потом – обсудить с ним произошедшее.
Также не стоит идти на поводу и не позволять собой манипулировать, если ребенок после нанесения себе ран чего-то требует. В противном случае – такие действия со стороны ребенка будут повторяться.
РАБОТА НАД ОШИБКАМИ
Не становитесь более чуткими и внимательными только после того, как заметили, что ребенок нанес себе порез или другие повреждения. Пересмотрите и поменяйте свое отношение в общем, чтобы ребенку не пришлось опять добиваться вашего расположения, используя уже известный способ.
Но самое главное заключается в том, что между детьми и родителями нужно установить доверительные отношения. Чтобы понять причину, почему подросток ведет себя таким образом, он не должен бояться делиться с родителями своими переживаниями и эмоциями (даже в тех случаях, когда он совершил плохой поступок). Без понимания причин поступков очень сложно решить, как действовать дальше. Ведь в одних случаях, раня себя, дети кричат родителям «Обратите на меня внимание», а в других – «Оставьте меня в покое!».

Любіть своїх дітей! Вони- ваш скарб!

Як правильно хвалити дитину?

1 . Хваліть досягнення, а не особистість. Якщо ви скажете замість, наприклад, «Який гарний у тебе малюнок» щось типу «Яка ти розумниця, мій ти художник!», матимете подвійний ризик. По-перше, дитина може з характерною для її віку підозрілістю подумати, що вона хороша тоді, коли щось зробила гарно, – а решту часу вона не дуже гарна. Тому позначайте: ви оцінили успіхи – і вони гарні, без прив’язки до особистості.

2. Намагайтеся конкретизувати похвалу. Загальні слова «Як ти гарно букви вивів!» або «Ти так швидко прибрав іграшки» потрібні, але можуть бути сприйняті як спосіб відмахнутися. А для дітей важлива щира увага! Тому виділіть якусь дрібницю: ти гарно букви написав, а А і В взагалі у тебе правильні, як у букварі; ти швидко прибрав іграшки, а машинки на полиці розставив дуже рівно.

3. Підкреслюйте те, до чого довелося докласти зусиль. Правильніше виділяти насамперед ті успіхи, де дитина не з льоту взяла висоту, а попрацювала над собою. Це привчить до наполегливої праці і самовдосконалення, та й власне похвалу сприйматиме як нагороду.

4. Не порівнюйте та не «алекайте». Похвала для дітей повинна бути безумовною. Тобто «як ти швидко зі шнурками впорався» або «ти так добре з ложкою поводишся» – і все, жодних умов. Такими можуть бути кілька речей. Перше — порівняння. Не можна говорити «молодець, ти черевики зашнурував швидше за інших». Це веде до неправильного формування мотивації: малюк прагне робити не стільки добре, скільки краще за інших – а це не одне й те й саме. Друге: не можна додавати «але».

5. Не вийдіть за межі допустимого з похвалою. З одного боку, шукати приводи для похвали треба. Якщо бути надто суворим, оцінюючи лише якісь нереальні досягнення, дитині це не допоможе, вона не відчує вашої підтримки. З іншого, хвалячи будь-яку нісенітницю і тим більше, звеличуючи її до небес, не варто.Тому знаходьте можливості для приємних слів, але такі, які і ви, і сама дитина вважатимете гідними.

І наостанок ще одна порада. Для маленьких дітей дуже важливі невербальні способи контакту: посмішки, поплескування, обійми і поцілунки. Тому намагайтеся доповнювати правильну похвалу чимось таким – це допоможе донести до дитини вашу позитивну оцінку її успіхів.

Возможно, это изображение в мультипликационном стиле (ребенок и текст «базов психологчн потреби дтей i ix вплив на нас y дорослому Bİuİ базов психологчн потреби дтей удорослому выц проявляютьсяв 1. потреба прийнятт батьками потреба любов, без оцнювання потреба безумовний любов в 5.потреба ласци нжност потреба розумнн самоцнност, самоприйнятт, себе св.ту. -почутт глибокой що вони хорошими, красивими, любленими, вартими любов поваги, впевненоствсоб. переконаннях,ш не варто витрачати заслужити довести -люди, дитяче потреби були задоволен, просто живуть, насолоджуються життям, дарують безумовну любов иншим, мцно стоять на ногах, переймаються, чи прийнятни соціумі.»)

ПОРАДИ БАТЬКАМ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

1. Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.

2. Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про інших членів родини, котрі її теж потребують.

3. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і уявлення про свою дитину.

4. Організуйте свій побут так, щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою», відмовляючись від свого особистого життя.

5. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

6. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитися вами.

7. Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

8. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

9. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

10. Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.

11. Звертайтеся до родин, у яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

12. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє.

1. «Про що тобі потрібно пам’ятати?»

Не вживайте: «Будь обережним».

Приклад: «Про що нам треба пам’ятати, коли ми граємо в парку?» або «Будь ласка, коли йдеш по цій стіні, рухайся повільно, як обережна черепаха».

Пояснення: діти часто ігнорують фрази, які ми повторюємо знову і знову. Фраза “будь обережним” не несе в собі потрібного змісту, тому її потрібно промовляти більш точно. Озвучте запобіжні заходи або донесіть інформацію про те, чого ви хочете.

2. «Будь ласка, говори спокійно».

Не вживайте: «Припини кричати!» або «Будь спокійнішим!»

Приклад: «Будь ласка, говоріть тихо або пошепки» (сказати пошепки) або: «Я люблю ваш спів, але потрібно вийти на вулицю або в ігрову кімнату, щоб робити це голосно».

Пояснення: деякі діти, природно, кричать голосніше за інших. Покажіть їм, де це можна робити, щоб не заважати людям, використовуйте для цього силу шепоту. У поєднанні з ніжним сенсорним і зоровим контактом, шепіт – неймовірно ефективний спосіб змусити дітей слухати.

3. «Хочеш зробити це самостійно чи тобі допомогти?»

Не вживайте: «Третій раз повторюю, одягайся!»

Приклад: «Ми йдемо. Одягнеш черевики самостійно чи мені допомогти тобі?» або «Сядеш в машину сам чи мені допомогти тобі? »

Пояснення: більшість дітей хочуть, щоб їм дали завдання. Необхідно надати їм вибір і їх навички критичного мислення скасують спокусу противитися.

4. «Що ти зрозумів з цієї помилки?»

Не вживайте: «Ганьба!» або «Могло б бути і краще».

Приклад: «Що ти зрозумів, коли зробив це неправильно?» або «Як зробити це по-іншому наступного разу, щоб не потрапити в біду?»

Пояснення: зосередження уваги на мотивації до зміни поведінки на майбутнє принесе вам набагато кращі результати, ніж докір за минулий вчинок.

5. «Будь ласка, …».

Не вживайте: «Не треба!» або «Зупинись!».

Приклад: «Будь ласка, легко погладь песика» або «Будь ласка, поклади взуття до шафи».

Пояснення: Ви кажете офіціантці, друзям і рідним про те, чого НЕ хочете? Адже простіше і легше сказати про те, чого хочете.

6. «Сьогодні ми повинні йти швидко!»

Не вживайте: «Поспішай!» або «Ми запізнюємося!»

Приклад: «Сьогодні ми машинки-булліти на трасі Формули-1! Подивимося, як швидко ми можемо рухатися!»

Пояснення: дозволяйте дітям бути повільними! Але якщо поспішаєте, то це потрібно зробити для них цікавим.

7. «Хочеш піти зараз або через десять хвилин?»

Не вживайте: «Час йти … Негайно!»

Приклад: «Хлопці, хочете піти зараз чи погратися ще десять хвилин, а потім піти?

Пояснення: діти дуже самі люблять бути відповідальними за свій вибір! Це вимагає трохи уваги, але це працює! Дайте їм вибір і вони будуть поводитися краще, ніж якщо намагатися їх змушувати.

8. «Давай додамо цю іграшку в список подарунків на день народження!»

Не вживайте: «Ми не можемо собі цього дозволити» або «Ні, я сказала – НІЯКИХ ІГРАШОК!»

Приклад: «Давай купимо цю іграшку на твій день народження?»

Пояснення: якщо бути чесними, ми часто можемо купити це маленьке Лего, ми просто не хочемо його купувати. Замість того, щоб говорити про відсутність грошей і створювати відчуття дефіциту, краще навчити їх дочекатися іграшки або заробити на неї.

9. «Зупинися, вдихни повітря, тепер проси».

Не вживайте: «Припини рюмсати!»

Приклад: «Давайте зупинимося, подихаємо разом, тепер спробуй ще раз попросити, чого ти хочеш».

Пояснення: Обов’язково змоделюймо це. Продовжуйте повторювати це спокійно, поки дитина не заспокоїться і не змінить свого тону.

10. «Поважай себе та інших».

Не вживайте: «Будь чемним».

Приклад: «Не забувай, що потрібно поважати себе та інших, навіть якщо ти нервуєшся».

Пояснення: будьте конкретними, оскільки діти часто не сприймають загальних понять. Запитайте, чого ви хочете і попросіть їх повторити те, що важливо запам’ятати.

11. «Працюй в команді».

Приберіть: «Не командуй!» і «Ніхто не захоче гратися з тобою, якщо будеш робити так».

Приклад: «Ти чудовий лідер. Не забувай використовувати своїх навичок спільної роботи сьогодні. Запитуй друзів, а не навчай їх, що робити».

Роз’яснення: багато дітей, які хочуть домінувати (або відчувати себе сильними) часто говорять, що вони владні або що ніхто не хоче їх слухати.

Станьте тренером своєї дитини і навчіть її чесної гри: запитувати замість того, щоб командувати, показувати замість того, щоб розповідати і робити щось по черзі.

12. «Мені потрібно, щоб ти…».

Не вживайте: «Припини робити ___» і «Це не нормально для ___».

Приклад: «Мені потрібно, щоб ти легенько погладив собаку». «Мені потрібно, щоб ти сповільнилася і рухалася, як черепаха, адже ми знаходимося на небезпечному паркінгу».

Пояснення: заборони часто не діють ефективно і діти краще реагують, коли ми спілкуємося з ними не наказовим способом. Крім того, прохання про те, чого ви хочете – величезне, воно спрямовує дітей в потрібному вам напрямку (на відміну від зосередження на тому, чого ви НЕ хочете!)

13. «Поплач, я хвилююся за тебе».

Не вживайте: «Не будь дитиною» або «Не плач».

Приклад: “Цілком нормально, що тобі сумно, я буду тут, якщо знадоблюся. Я знаю, що ти зможеш знайти спосіб подбати про себе”.

Пояснення: діти дуже позитивно реагують, коли ми не тиснемо на них, щоб зупинити їх плач або спробувати змусити їх не хвилюватися. Навчайте їх тому, що вони здатні впоратися з собою і вони швидше перестануть сумувати, а також вибудують свою самооцінку.

14. «Як ти подбаєш про себе?»

Не вживайте: «Зроби це і все буде добре», «Це не має значення» або «Чому ти завжди розпускаєш нюні? Візьми печиво».

Приклад: «Це нормально, що ти…. Що ти можеш зробити, щоб допомогти собі почуватися краще?

Пояснення: вміння дітей піклуватися про себе – неймовірний подарунок! Діти, які вміють чесно переживати емоції, роблять менше непродуманих дій, менше потрапляють в неприємності і мають більш високу самооцінку.

15. «Я почекаю, поки ти закінчиш».

Не вживайте: «Дай я зроблю це».

Приклад: «Схоже, тобі потрібен час, я сяду і почекаю».

Пояснення: батькам потрібно менше поспішати. Нехай дитина сама зав’яже шнурки або прочитає вивіску. Мета – дозволити дітям спробувати, витримати невдачу, повторити спробу і закріпити почуття умілості, щоб вони не завжди залежали від нас!

16. «Я люблю тебе, незважаючи ні на що».

Не вживайте: «Ніхто не любить тебе, коли ти погано поводишся» або «Не цілуй мене після того, як зробив таке».

Приклад: «Я люблю тебе, незалежно від того, як ти себе поводила. Наступного разу попроси іграшку, замість того, щоб схопити її».

Пояснення: в основі позитивного виховання лежить безумовна любов. Це означає, що наша любов до наших дітей не повинна залежати від їхньої доброї поведінки. Ми любимо їх всім серцем, безумовно. Це задовольняє потребу дітей належати, що є ключовим мотивувальним фактором.

17. «Я хвилююся, тому що…».

Не вживайте: «Ти недостатньо дорослий» або «Ти занадто малий, щоб зробити це».

Приклад: «Я хвилююся за тебе, коли ти йдеш по цій стіні, я боюся, що ти впадеш і нашкодиш собі».

Пояснення: коли у нас є свої страхи і турботи, наші діти краще реагують і поважають наші обмеження. Діти часто думають, що вони є досить дорослими, досить сильними і досить вмілими.

Тому вони швидко ганяють на велосипеді або лізуть на високий паркан. Нагадайте дітям про ризик, використовуючи фразу “Я хвилююся…”.

18. «Зроби це сам».

Не вживайте: «Мені байдуже».

Приклад: «Мені б дуже сподобалася твоя допомога».

Пояснення: коли нам дійсно все одно, це чудова можливість розширити можливості наших дітей і дозволити їм зробити щось самостійно!

Хороші лідери також є хорошими послідовниками, тому потрібно дозволити дітям іноді самостійно приймати рішення.

19. «Я вірю в тебе і підтримую тебе».

Не вживайте: «Я сам подбаю про це» або «Чому я повинен робити це замість тебе?»

Приклад: «Я бачу, як це складно для тебе і я вірю в те, що ти впораєшся з цим. Я тут, щоб підтримати тебе, якщо потрібні думки про те, як правильно вирішити ситуацію».

Пояснення: важливо налаштовувати наших дітей на успіх. Вони повинні вміти піклуватися про себе, вирішувати свої проблеми і бути впевненими в тому, на що здатні. Підтримка замість вирішення ситуації часто вимагає більшого терпіння, але вона створює самооцінку і внутрішню мотивацію у дітей!

20. «Як ти почуваєшся?»

Не вживайте: «Заспокойся! Не потрібно так сумувати!»

Приклад: «Я бачу, що ти засмучена, що ти відчуваєш?»

Пояснення: Допомагати дітям ідентифікувати свої емоції й ефективно спілкуватися з ними – важливий елемент позитивного виховання.

Коли діти добре себе почувають, відчуваючи емоції і, передаючи їх іншим (замість того, щоб заперечувати їх і намагатися приховати), поведінка змінюється і стає більш відкритою та сповненою поваги.

Використовуйте ці фрази, щоб налагодити діалог зі своїми дітьми!

Дитячий стрес

Дорослим властиво сприймати світ дітей як щасливий та безтурботний. Зрештою, дітям не потрібно ходити на роботу і сплачувати рахунки. То ж про що вони можуть переживати? Багато про що! Навіть маленькі діти мають переживання і відчувають стрес в певній мірі.

Стрес залежить від висунутих до нас вимог і нашої здібності їх задовольнити. Ці вимоги часто надходять із зовнішніх джерел: сім’я, робота, друзі, школа. Але вони також можуть виникати всередині нас як протиріччя між тим, що я повинен робити і тим, що я насправді в змозі робити.

Тому стрес впливає на кожного, хто почувається перевантаженим – навіть на дітей. У дошкільнят сепарація від батьків здатна викликати тривогу. І по мірі дорослішання академічний та соціальний тиск (особливо від намагання відповідати вимогам) призводить до стресу.

Більшість дітей занадто зайняті, щоб мати час для творчої гри або відпочинку після школи. Діти, які скаржаться на кількість активностей чи відмовляються відвідувати гуртки, скоріше за все перевантажені. Поговоріть з дитиною про те, як вона почувається щодо позашкільної діяльності. Якщо дитина почне скаржитись, обговоріть всі ЗА і ПРОТИ припинення однієї з активностей. Якщо припинення – не варіант, спробуйте знайти шляхи допомогти дитині правильно керувати часом та обов’язками, щоб знизити рівень тривоги.

Події поза дитячим життям (проблеми на роботі батьків, хвороба родича, суперечки щодо фінансових справ сім’ї) здатні посилювати стрес. Батьки повинні стежити за тим, що і як вони обговорюють в присутності дитини, оскільки дитина може перейняти тривогу батьків і почати переживати.

Світові новини також можуть бути причиною стресу. Дитина, яка бачить тривожні картинки по телебаченню чи чує про природні катастрофи, війни, тероризм, може почати переживати про власну безпеку і безпеку тих, кого вона любить. Поговоріть з дитиною про те, що вона бачить та чує і моніторте перегляд телебачення, щоб допомогти дитині правильно зрозуміти те, що відбується.

Не варто забувати про такі ускладнюючі фактори, як хвороба, смерть дорогої людини чи розлучення. Коли вони додаються до повсякденного тиску, з яким стикаються діти, стрес посилюється. Навіть «найм’якше» розлучення може бути важким для дитини, тому що її базова система безпеки – сім’я – проходить через великі зміни. Розлучені батьки ніколи не повинні ставити дитину перед вибором одного з батьків чи критикувати колишнього чоловіка/ дружину в присутності дитини.

Також пам’ятайте, що речі, які здаються дорослим не такими вже й серйозними, можуть спричинити серйозний стрес в дитини. Дайте дитині зрозуміти, що Ви знаєте про її стрес і не відкидуйте її почуття як недоречні.

Оскільки не завжди легко зрозуміти в стресі дитина чи ні, зверніть увагу на такі ознаки, як короткострокові зміни поведінки, раптові перепади настрою, гра на публіку, дратівливість або примхливість, зміни в режимі сну і нічне нетримання. Деяким дітям складно концентруватись і виконувати шкільні завдання. Інші ж дуже часто відволікаються або проводять багато часу на самоті.

У дітей молодшого віку можуть з’явитись такі нові звички, як смоктання великого пальця, накручування волосся чи ковиряння в носі; старші діти можуть почати обманювати, знущатися з інших дітей або кидати виклик старшим. Дитина, яка перебуває в стресі, може занадто емоційно реагувати на незначні проблеми, мати кошмари, стати нав’язливою або демонструвати різкі перепади в навчальних досягненнях.

Стрес також може проявлятись у вигляді фізичних симптомів, таких як болі в животі, головний біль і нудота. Якщо дитина скаржиться на частий біль в животі, головний біль, або якщо ці скарги посилюються в певних ситуаціях (наприклад, перед контрольною роботою), знайте, що дитина ймовірно переживає сильний стрес. Сучасні психологи стверджують, що тривалі фізичні та психічні навантаження, що перевищують норми, призводять до порушення функціонування окремих органів та серйозних психосоматичних розладів у дітей.

Тому дуже важливо вибудовувати довірчі стосунки з дитиною, щоб вчасно помітити ці ознаки, підтримати дитину і допомогти розібратись в ситуації та пояснити, як краще діяти.

Нехай ваші діти будуть здоровими!

ВПРАВА ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ САМООЦІНКИ ТА РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Я - герой

• Проаналізуйте свою біографію. Знайдіть в ній що-небудь героїчне, цінне, хоча б п'ять-шість подій. І постарайтеся вибудувати на них сво ю біографію. Барвисто розпишіть її в героїчному ракурсі.

• Закрийте очі і уявіть, що ви знаходитесь у великій кімнаті з двома дзеркалами на протилежних стінах. В одному з них ви бачите своє відображення. Ваш зовнішній вигляд, вираз обличчя, поза - все говорить про крайню міру невпевненості. Ви чуєте, як несміливо і тихо ви вимовляєте слова, а ваш внутрішній голос постійно твердить: «Я гірше всіх!».

• Спробуйте абсолютно зі своїм відображенням у дзеркалі і відчути повне занурення в болото непевності. З кожним вдихом і видихом підсилюйте відчуття страху, тривоги, помисливості.

• А потім повільно «вийдіть» з дзеркала і відзначте, як ваш образ стає все більш тьмяним і нарешті, гасне зовсім. Ви вже ніколи не повернетесь до нього.

• Повільно поверніться, вдивіться в своє відображення в іншому дзеркалі. Ви впевнена в собі людина! Пам'ять підказує три яскраві події вашого життя, коли ви були «на коні». Згадайте звуки, образи, запахи, що супроводжували тоді ваше почуття впевненості. Ваш внутрішній голос прорвався назовні: «Я вірю в себе! Я впевнений в собі!». Червоний стовпчик вашої впевненості піднімається за шкалою градусника і з кожним вашим вдихом і видихом наближається до стоградусної позначки.

• Який колір вашої впевненості? Наповніть себе ним. Створіть навколо себе хмару впевненості і оточіть нею своє тіло. Додайте музику впевненості, запахи. Постарайтеся побачити символи, образ вашої впевненості і злийтеся з ним. Уявіть напис, заточений на камінні: «Я впевнений/на в собі!». Глибоко вдихніть і відкрийте очі.

«Автопортрет»

На папері намалюйте себе самого: тільки портрет, по пояс або в повний зріст. Коли малюнок буде готовий, розгляньте його, опишіть зображену на малюнку людину. Подумайте: що б ви хотіли змінити або додати. Домальовуйте відсутні деталі картинки, допишіть бажані якості. Які 3 кроки ви можете зробити у найближчий час для досягнення бажаного образу?

Профілактика сексуального насилля.

В поняття «сексуальне насилля» входить цілий спектр дій – поцілунки, погладжування, доторкання сексуального характеру, а також всі різновиди статевих актів.
Про що повинна знати дитина, щоб не стати жертвою!

1. Якщо ви побачили, що дитина проявляє підвищену цікавість до питання про відмінності між хлопчиками і дівчатками, розкажіть їй спокійним тоном про будову людського тіла, особливості органів, функції які вони виконують. Зверніть увагу на інтимні частини тіла і скажіть, що їх не прийнято показувати іншим людям. Книги з ілюстраціями на цю тему можна переглянути на нашому сайті тут і тут

2.  Розкажіть які доторкання вважаються прийнятними, а які ні, тобто від яких дочка чи син можуть зніяковіти і як відрізнити від тих, які є в нормі (обійми, доторкання один до одного під час ігор, лікарський огляд).

3. Доведіть до відома дитину про те, що ніхто не має право доторкатись до неї, а особливо до інтимних частин тіла проти її волі. Виключення можуть становити: лікарі (за можливістю в присутності мами чи тата) і батьки. Це саме правило повинно стосуватися і всіх членів родини. Не допускайте того, щоб дитину цілували проти її волі! Варто попередити малечу про те, що якщо хтось просить її показати інтимні частини тіла, про це треба розповісти батькам.

4. З 4-х років дитина повинна виконувати «туалетні процедури» та одягатися максимально самостійно. З півторарічного віку дитина не повинна бачити статеві органи та чути прояви інтимного життя батьків. З 2-х років необхідно виключити спільне купання тата і дочки. Купання брата і сестри варто завершити до 6 років, а краще купати дітей окремо.

5. Навчіть дитину правилам соціальної поведінки: не розмовляти з невідомими людьми, не брати цукерок чи інших солодощів від незнайомців, не підтримувати розмову про себе та свою сім’ю, не показувати дорогу. Розкажіть як реагувати в ситуаціях, якщо до дитини заговорили люди, яких вона не знає – не грубити, відійти чи відбігти в безпечніше місце, як і в кого попросити допомогу.

6. Встановіть та намагайтесь підтримувати з дитиною такий рівень довіри, щоб вона змогла розповісти вам різні «нестандартні» ситуації і при цьому розуміла, що кричати на неї ви не будете. Інколи діти краще будуть терпіти, але не скажуть оскільки бояться покарання.

7. Будьте уважними до того, що говорить ваша дитина. Фрази «Я не хочу, щоб дядько Іван до нас приходив», «Я не хочу запрошувати на свято тітку Олену» або «Хай дідусь поїде вже додому» повинні насторожити і наштовхнути на думку, що треба максимально делікатно вияснити причину таким словам.

Як захистити вашу дитину в онлайн-додатках?

Конфіденційність
Переконайтеся, що обліковий запис вашої дитини в додатку встановлений як приватний, щоб її сторінку могли бачити лише її реальні друзі.
Важливо говорити зі своєю дитиною про те, що вона публікує в Інтернеті та який контент створює. Нагадуйте їй, що вона не повинна ділитися особистою інформацією, такою як електронна пошта, номер телефону, номер школи чи фотографіями чи відео оголеного тіла та ін.

Підписники
Якщо обліковий запис у додатку приватний, то відео або зображення можуть бачити лише підписники. Підписники дитини – це переважно друзі та люди, яких вона знає в офлайні. Але іноді діти можуть дозволити незнайомцями слідкувати за їх сторінкою. Поговоріть з дитиною про те, хто може долучатися до її сторінки, і покажіть, як ігнорувати запити від людей, яких вона не знає, або як видалити вже існуючих незнайомих підписників.
Блокування
Покажіть дитині як повідомити або заблокувати контент, який її турбує або засмучує. Важливо нагадати своїй дитині, що вона може поговорити з вами чи іншими дорослими, яким вона довіряє, про все, що вона бачить в Інтернеті.

П'ять порад, як дитині критично оцінити інформацію, яку вона побачила або почула у засобах масової інформації, соціальних мережах чи від друзів:

Перевіряй ресурс

Варто шукати першоджерело. Це можна зробити через пошукові сайти або запитати у дорослих.

Встановлюй достовірність інформації

Коли шукаєш якусь інформацію для доповіді/реферату чи підготовки до уроку, то переглянь хоча б три ресурси і порівняй інформацію в них. Це дозволить знайти достовірні факти чи дані.

Завжди порівнюй інформацію

Порівнюй нову публікацію з тим, що ти вже знаєш. Це також дозволить вибрати інформаційні ресурси, яким можна довіряти.

Перевіряй дату

Інформацію, яка вже не є актуальною, у соціальних мережах чи на новинних сайтах часто передруковують чи використовують як рекламу для збільшення кількості підписників.

Довіряй і говори

Обговорюй з батьками, близькими людьми або вчителями ту інформацію, яка здалась тобі підозрілою або незрозумілою.

Батькам про секстинг

18 листопада щорічно відзначається Європейський день захисту дітей від сексуального насильства та сексуальної експлуатації, який був заснований у 2015 році. Для попередження ситуацій насильства вкрай важливо відкрито обговорювати проблему, проводити відповідне навчання фахівців, здійснювати просвітницьку діяльність серед батьків і дітей.

Сексуальне насильство стосовно дітей може відбуватися у різних формах, у сучасному світі - й через Інтернет. Наразі існує багато видів насильства, про які варто знати, щоб уберегти своїх дітей.

Секстинг

Мабуть, кожен із нас хоча б раз чув це слово. Але як правильно його пояснити і чому, власне, "секстинг" - це небезпечно?

Секстинг – це надсилання інтимних фото або відео із використанням сучасних засобів зв’язку. Діти можуть надсилати такі матеріали як знайомим, так і не знайомим їм у реальному житті людям.

Чому діти це роблять? Річ у тому, що секстинг - цікавий для дітей: з його допомогою вони вивчають власну сексуальність, виражають довіру. Окрім цього, вважають, що це безпечніше, ніж сексуальні стосунки. Також діти надсилають такі зображення, аби пофліртувати або із бажання отримати комплімент та привернути до себе увагу. У разі підтримки з боку оточуючих, підлітки починають частіше надсилати власні інтимні фото, щоб отримати ще більше уваги.

Довідка: У 2017-2018 роках національна гаряча дитяча лінія "Ла Страда-Україна" отримала 2627 запитів щодо секстингу.

Чи це небезпечно? Так. Секстинг призводить до дуже тривожних наслідків. Матеріали таких переписок можуть бути оприлюднені. Результатом може бути кібербулінг та булінг дитини у школі. Окрім того, важливо пам’ятати, що ми втрачаємо контроль за будь-якою інформацією, що потрапляє в Інтернет. Тож, такі історії можуть негативно вплинути й на життя дитини вже у старшому віці, наприклад, коли він чи вона будуть влаштовуватися на роботу. Адже роботодавець може переглядати профіль потенційного співробітника і побачити там такі світлини.

Що робити, якщо дитина відправила оголені фото? По-перше, важливо спокійно обговорити з дитиною, чому вона це зробила. Далі необхідно зробити скріншот (знімок екрану) сторінки, на якій опубліковані світлини. Після цього - звернутись разом із дитиною до служби підтримки соціальних мереж із проханням видалити ці матеріали, як такі, що є інтимними матеріалами із дітьми. Зв’язатися із батьками дитини, що розповсюджує матеріали та спокійно пояснити про порушення. Скоріше за все вони будуть здивовані та занепокоєні так само як і ви, тому важливо зберігати спокій та повагу. Якщо ситуація не вирішується, то можна звернутись до школи, де навчається дитина, що публікує фото, або до Поліції. У випадках коли почався кібербулінг дитини, варто спостерігати, цікавитись емоційним та психологічним станом дитини та підтримувати її.

Грумінг та сексторшен

Онлайн-грумінгом називають процес комунікації із дитиною в Інтернеті, під час якого злочинці налагоджують довірливі стосунки з метою сексуального насильства над дитиною у реальному житті чи онлайн (наприклад, змушують дітей робити виконувати певні сексуальні дії перед камерою).

Налагодження довірливих стосунків з дитиною в Інтернеті з метою отримання приватних матеріалів, шантажування та вимагання додаткових матеріалів чи грошей називають сексторшеном.

Чому діти спілкуються зі злочинцями? Злочинці свідомо будують своє спілкування із дитиною таким чином, щоб викликати в неї теплі почуття та довіру, показати що вона цінна та унікальна. Вони можуть прикидатися однолітками дитини, пропонувати роботу моделлю, дарувати подарунки тощо.

Чи це небезпечно? Однозначно, так. Якщо у випадку з секстингом ми маємо як наслідок кібербулінг та булінг, то у випадку з онлайн-грумінгом це може призвести до сексуального насильства у реальному житті, а у випадку з сексторшеном - до шантажу.

Довідка: Згідно з міжнародними експериментами, щонайменше за 18 хвилин злочинець може отримати інтимні фото від дитини. За січень-червень 2020 року національна гаряча дитяча лінія "Ла Страда-Україна" отримала більше 2500 запитів щодо питання безпеки дітей в інтернеті.

Що робити, якщо дитина хоче зустрітися з онлайн-другом? Багато людей почали дружити саме завдяки онлайн-додаткам, але варто знати деякі правила безпеки і розказати про них дитині.

Проговоріть з дитиною місце та час зустрічі з онлайн-другом: порадьте обрати людне і знайоме місце. Нагадайте дитині, що не можна сідати в машину нового друга, говорити свою адресу, дозволяти проводити себе до дому чи іти у гості чи на вечірку. Також ви можете супроводжувати дитину, попередивши її заздалегідь.

Скажіть дитині про те, що будь-якої миті він чи вона може зателефонувати вам або іншому родичу чи близькій людині і попросити її забрати.

Важливо дотримуватися вікових обмежень використання соціальних мереж. Наприклад, згідно з політикою Facebook, діти можуть реєструватися у Facebook та Instagram з 13 років.

Які правила безпеки в Інтернеті слід розказати дитині, щоб вона не стала жертвою сексторшену?

В Інтернеті безпечно спілкуватись тільки із людьми, яких дитина знає в офлайн-житті. Якщо дитина спілкується із незнайомцем - важливо не давати свою адресу, номер школи, назви гуртків та іншу приватну інформацію.
Порадьте дитині закрити у соціальних мережах сторінку та список друзів від незнайомців та допоможіть зробити ці налаштування.
Нагадайте, що у профілях не варто вказувати адресу, номер телефону та школи, де він або вона навчається.
Діти не мають позначати геолокацію у своїх публікаціях.
Перед публікацією чи надсиланням повідомлень навчіть дитину користуватись "Тестом білборда" – уявляти, що вся інформація, надіслана в Інтернеті, автоматично з'являється на великому білборді поруч зі школою.

Довідка: За статистикою американської організації Thorn, 68% випадків вимагання під час сексторшену не закінчуються, навіть якщо дитина відправила злочинцю те, що його цікавило.

Якщо у вас або у ваших дітей виникли питання про безпеку в інтернеті або ви зіткнулися з кіберзлочинцями, звертайтеся на урядову консультаційну лінію з питань безпеки дітей в інтернеті - 1545 (далі вибрати 3). Фахівці лінії надають кваліфіковані консультації з безпечного користування інтернетом, а також підвищують рівень обізнаності дітей, батьків, фахівців, що працюють в контакті з дітьми, щодо попередження та реагування на ризики, яким діти можуть піддаватися в інтернеті. Здійснювати дзвінки на лінію можна цілодобово, безкоштовно і анонімно.

Також отримати рекомендації про безпечне використання інтернету можна в чатбот на сайті https://stop-sexting.in.ua/chatbot/ або Telegram https://t.me/StopSexting_Bot.

#Stop_sexтинг: освітні відеоролики для батьків про оголені селфі: Як говорити з дитиною?
Мультфільм для батьків про секстинг тисни тут

Чому дитина може бути "неслухняною"?

Емоційна Втомився Матері Покласти Кошик Неслухняних Дітей Боротьба Подушками Іграшки Ліцензійні Стокові Зображення

Ось найпоширеніші причин непослуху дитини з книг "Бавимося разом" (психотерапевтки Алли Слотвінської):

Перевірка любові.

Вікові кризи.

Нереалістичні батьківські вимоги.

Відсутність чітких меж або перевірка їх на міцність.

Дослідницька цікавість.

Привертання уваги.

Відстоювання своєї думки або боротьба за владу.

Опір гіперопіці та надмірному контролю.

Наслідування батьків.

Часті сварки між батьками.

Як бачите, немає у списку причин: "непослух заради непослуху" або "навмисний непослух, аби позлити батьків".

Будь-яка поведінка дитини (а надто - та, яка не подобається батькам) має причину. Шукайте цю справжню причину. І не карайте дітей. Це болісно і неефективно.

Для чого потрібно вчитись?

Дистанційне навчання: як підтримати учня?

Не зважаючи на те, що дистанційне навчання триває вже певний час, досі в різних сім’ях можна почути наступне: «Мені не подобається вдома вчитись! Ти багато вимагаєш!», «Я не буду це робити! Ми не ходимо до школи, то про які домашні завдання може бути мова?!», «Навіщо все це? Я нічого не розумію»…

Завдання дорослих – підтримати, надихнути, бути поруч. Адже школярам і так не просто (бо ж гормони і кризу ніхто не відміняв), а тут іще й повна зміна ритму життя, нові випробування.

Одним з найважливіших факторів успішного дистанційного навчання є правильна мотивація учня. Велику частину часу онлайн-учень проводить в самостійному освоєнні матеріалу. Для цього необхідні концентрація уваги, наполегливість, бажання вчитися. У школі в учнів просто «немає виходу», навіть якщо не дуже хочеться, то все одно вони змушені слухати, що говорить вчитель. На дистанційному ж навчанні велика роль у мотивації лягає на батьків, які мають створити належні умови.

Важливу роль набуває діалог між учителем і учнем. Як письмове, так і усне онлайн-спілкування. Потрібно, щоб учень отримував якісний зворотний зв'язок. Це додатково стимулює його.

Роль батьків:

• цікавитися справами, навчанням дитини;

• допомагати при виконанні домашніх завдань у формі ради, не придушувати самостійність і ініціативність;

• пояснювати дитині, що його невдачі в навчанні - це недолік прикладених зусиль (щось не довчив, що не допрацював);

• частіше хвалити дітей за їхні успіхи, тим самим давати стимул рухатися далі.

Допомога в організації дозвілля.

Зазвичай розпорядок дня у дітей досить звичайний - вранці вони ходять в школу, навчаються, відпочивають і їдять в певний час, потім відвідують гуртки за інтересами, грають з друзями тощо. Під час дистанційного навчання потрібно створити умови щоб дитина мала змогу і навчатись, і гратись, і відпочивати.

Бажано складати розпорядок дня спільно з вашою дитиною і домовитися про те, як ви почнете стежити за його дотриманням. Наприклад, коли батьки знаходяться поза домом, вони телефонують дитині з роботи в момент початку кожного нового пункту розпорядку. Обговорюється, як пройшла попередня дія, і нагадується про початок наступної. При необхідності ви зі своєю дитиною можете придумати систему мотивації і зробити свій розпорядок дня більш ігровим.

Дітей в родині двоє і більше.

Коли в родині більше однієї дитини, то навантаження на батьків збільшується. Звичайно, ідеальним є варіант, коли у кожного з дітей свій власний гаджет за допомогою якого здійснюється навчання. Навіть, якщо це так, головне пам’ятати, що ваша дитина не може стати повністю незалежною і автономною за власним бажанням. Їй потрібна ваша підтримка.

А що ж робити, коли на всю родину лише один пристрій для навчання, а батьки весь час на роботі? Ви можете допомогти їм скласти розклад завдань на кожен день, виписати все, що необхідно зробити протягом дня (виконати вправи, прочитати параграфи, відповісти на запитання). Ввечері залишиться перевірити виконану роботу, та надіслати вчителю. Багато шкіл зробили дошки із завданнями для дітей, які не можуть працювати онлайн. Тож дитина може самостійно прийти і дізнатись всю необхідну інформацію. Аби на вечір у батьків не накопичувалось багато домашніх справ, до їх виконання потрібно долучати школярів. Окрім того, старші діти можуть допомогти із уроками молодшим.

От создателей «Ты же девочка»: фразы, которые надо перестать говорить дочерям

«В каждом маленьком ребенке, и в мальчишке, и в девчонке есть по двести грамм взрывчатки или даже полкило» — помните веселую песенку из мультфильма «Осторожно, обезьянки»? Автор Григорий Остер не делает между детьми гендерных различий и совершенно прав: девочкам вовсе не отказано в храбрости, силе воле и уверенности в себе, которые часто негласно приписывают мальчикам — просто не все родители способны заметить и развить эти качества. Мы обратились к Марии Афониной, практическому психологу, проректору по образовательной деятельности Мастерской управления «Сенеж» президентской платформы «Россия — страна возможностей», где реализуется образовательная программа «Женщина — лидер». Мы попросили Марию развенчать самые вредные мифы о воспитании девочек и опровергнуть токсичные установки, которые давали им в прошлом.

«Ты же девочка!»

Обращайте внимание на таланты, интересы и способности дочерей с малых лет и стремитесь поддержать их, даже если какие-то увлечения кажутся вам «мальчишескими». «Моя старшая дочь Света ходила не только на бальные танцы, но и в кадетский класс — все по собственному желанию. Среди мальчиков-кадетов она была единственной девчонкой и, несмотря на это, в свои 10 лет лучше всех разбирала модель автомата. Через пару лет дочь заинтересовалась литературой и перешла в гуманитарную гимназию, но до сих пор отлично стреляет в тире», — рассказывает Мария Афонина и признается, что сначала все-таки удивилась желанию дочери маршировать в строю. Впрочем, для некоторых мам такие «нестандартные» увлечения девочек — в порядке вещей. Например, наша читательница Виктория и бровью не повела, когда пятилетняя Лиза сказала, что хочет играть в футбол — просто привела ее в спортивный клуб. Девочка тоже оказалась одна среди ребят, и это нисколько ее не смутило — она и сейчас с азартом и нескрываемой радостью бежит на каждую тренировку. Дзюдо, бокс, хоккей — девочки есть везде, и их будет намного больше, если стереотипы родителей о «мужском» и «женском» спорте не станут препятствием на пути юных чемпионок к победам.

«Ты не королева красоты!»

В XXI веке для женщины абсолютно нормально быть активной, сильной и уверенной в себе. Если хотите, чтобы дочь именно такой и выросла, эти качества стоит воспитывать с детства — причем, лучше всего, на собственном примере. Представьте, что у каждого ребенка есть внутренний сверхчувствительный радар — он точно улавливает все комплексы мамы и тут же дает сигнал «примерить» их и на себя. Девочка думает: «Если моей прекрасной маме не нравится ее фигура, то что тогда говорить про мое отражение в зеркале?» Старайтесь не жаловаться на лишний вес, морщины, плохую кожу, широкие бедра, в присутствии ребенка. Лучше похвалите себя за отличную прическу, а заодно сделайте комплимент дочери. Слов одобрения вообще много не бывает, особенно, если исходят они от самых важных людей в жизни ребенка — его родителей. Впрочем, внешней красотой дело не исчерпывается. Мария Афонина замечает: «Говоря о привлекательности мы, как правило, фокусируемся на внешности, а нужно донести до девочки огромное значение душевных качеств. Чем мы добрее, милосерднее, справедливее, тем красивее кажемся себе и другим».

«Не научишься готовить, муж из дома выгонит»

Если вы ждете, что девочка всегда и со всем будет справляться на отлично — спешим вас разочаровать: все дети могут ошибаться, и, более того, вы не должны им это запрещать. Возьмем простую задачу: испеките вместе шарлотку (сезон зимних сортов яблок как раз в разгаре!), определив для вашего су-шефа зону ответственности по возрасту (например, выбрать рецепт, позаботиться о наличии всех ингредиентов, замесить тесто). Возможно, и даже вероятно, тесто прольется, сахара окажется слишком много или пирог подгорит, но все усилия будут не зря, если конструктивно обсудить результат. Сперва похвалите, затем переходите к проблеме: яблоки пропеклись, корицы в меру, но вот дно сырое — как нам исправить это в следующий раз, какие будут предложения? Так вы покажете ребенку, что ошибки случаются даже у самых внимательных и аккуратных, но, к счастью, многие из них можно исправить.

«Терпи, тебе еще рожать»

Эмоции бывают разные, и умение выражать их — ценный навык в жизни, и не только для девочек. Покажите ребенку, что его чувства важны для вас не меньше собственных. Простой способ сделать это — каждый вечер проговаривать и обсуждать самые яркие события дня. К сожалению, нередко они же оказываются и самыми негативными. Мария Афонина обращает внимание на то, что беседы в кругу семьи всегда должны заканчиваться на позитивной ноте. Если дочь рассказала о конфликте в классе, обсудите ситуацию, выскажите слова поддержки, а потом спросите, что же хорошего случилось за день. Рассорившейся с другом девочке-подростку можно предложить написать обидчику письмо, где она сформулирует и подробно изложит свои чувства, переживания и страхи. Передавать и отправлять его вовсе не обязательно — достаточно того, что ситуация была прожита и осознана.

«Какие могут быть секреты от мамы?»

Родители часто просят детей оставить их в покое, чтобы в тишине досмотреть фильм или почитать книгу — имейте в виду, что ребенок может ответить тем же. «Когда я хочу отдохнуть, вежливо прошу всех домашних оставить меня в полном покое на час. Стала замечать, что теперь и дочери следуют моему примеру и никто не смеет их тревожить во время отдыха, потому что правила в семье работают для всех», — рассказывает Мария Афонина. Заповедной территорией может стать комната, ящик комода с любимыми игрушками, дневник — уважайте незыблемость любых обозначенных ребенком личных границ.»

«Ты куда так вырядилась!»

Прежде всего, через одежду человек любого гендера самовыражается. А кроме того, во время шопинга учится брать на себя ответственность за решения. Даже если вы ходите за покупками вместе, смело берите разные корзины. Да, дочь может положить в свою нелепый, на ваш взгляд, свитер из синтетики, который к тому же скатается через два месяца — никто не запретит вам высказать мнение, но определиться позвольте ей самой. Если вещь, действительно, испортится после нескольких стирок, вы вместе сделаете выводы. Только в идеальном мире учатся на чужих ошибках — в реальной жизни уроки лучше усваиваются после своих. Мария Афонина добавляет, что свободу в выборе одежды можно давать с 5-6 лет, учитывая погодные условия. Дочь хочет надеть балетную пачку в мороз? Пожалуйста, но до детского сада добираемся в утепленном комбинезоне.

«Главное — удачно выйти замуж»

Если девочка ставит себе амбициозные цели (и замужество среди них не на первом месте) — это здорово и достойно поддержки, а не осуждения. Помочь дочери можно, составив точный «маршрут» к целям, который будет состоять из маленьких шагов. Например, если цель — получить пятерку по математике за год, то спросите дочь, что для этого она может сделать в следующей четверти. А через месяц? А прямо сегодня? Так, приближая что-то далекое и желаемое к реальности, вы даете ей понять — нет ничего недостижимого, если захотеть и начать действовать. Делиться мечтами и строить планы — тоже хорошая практика для всей семьи. «У нас есть замечательная новогодняя традиция — 31 декабря мы садимся всей семьей и пишем письма в будущее, представляем, что наступающий год уже заканчивается, и сочиняем, как в нем живем. Советую писать в настоящем времени: я успешно учусь в школе, у меня лучшая подруга, летом мы с родителями отдыхаем на море, на день рождения мне дарят iPhone — все, что угодно, но исключительно со знаком „плюс“. Потом я запечатываю эти письма в конверт, чтобы через год все могли перечитать и вспомнить. Интересно, что сбывается все самое важное, а то, что на самом деле было не таким и нужным, просто забывается».

«Чему их там научат на этой дистанционке»: 4 причины, почему родители боятся онлайна

Первая волна пандемии накрыла всех с головой, вторую мы, как опытные серферы, пытаемся поймать и оседлать. А значит, будем не лечить выгорание, а предотвращать его. Первое задание — разобраться с учебой онлайн, со всеми плюсами и минусами. Вместе с экспертами давайте поймём, почему не стоит этого бояться и как преодолеть те трудности, с которыми столкнулись все родители.

Внести ясность в этот холиварный вопрос нам помогает национальный проект «Образование» и одна из его важных составляющих — Цифровая образовательная среда (ЦОС). Изначально она была призвана существенно расширить и облегчить педагогам и детям онлайн-доступ к качественным дополнительным обучающим программам. Спойлер: минусов у дистанта не так много, считают эксперты ЦОС, директор по развитию Национальной родительской ассоциации Марианна Шевченко и семейный психолог Марина Гогуева. По нашей просьбе они объясняют, как в новых условиях помочь себе и детям.

Страх первый: дистант — это слишком сложно

На самом деле, дистанционное обучение вошло в нашу жизнь давно и прочно. «Сама возможность учиться удаленно существует уже давно. Просто до недавних пор специальных платформ было не так много и они, в большинстве своем, были платными. Многие, в том числе учителя и школьники, еще до пандемии слушали по сети лекции и даже проходили целые обучающие курсы», — напоминает Марианна Шевченко. Например, благодаря национальном проекту «Образование» учителя могли пользоваться методическими пособиями онлайн, а ученики — проходить консультации по некоторым предметам не выходя из дома.

Совет психолога: «Мы все давно пересылаем друг другу голосовые сообщения, созваниваемся по видеосвязи — и так далее. Переход на онлайн-обучение — это по сути следующий шаг на пути к прогрессу. Для некоторых стран дистанционное обучение вообще давно стало привычным делом. Так что родителям паниковать не стоит — в первую очередь, им сейчас нужно подумать о том, чем они могут помочь детям. Им сейчас очень важна родительская поддержка — ведь они младше, а перемены, связанные с дистантом, в первую очередь, коснутся именно их. Проверьте, есть ли у ребенка необходимая техника и удобно оборудованное рабочее место. Удостоверьтесь, что дома без перебоев работает интернет. Возможно, стоит хотя бы на первом онлайн-уроке посидеть вместе с ним, особенно если он маленький. Оценить, все ли хорошо, комфортно ли сыну или дочери — и что можно бы было улучшить», — говорит Марина Гогуева.

Страх второй: качество образования точно упадет

«На дистанционке мы действительно узнали, что многим детям сложно учиться самостоятельно, — констатирует Марианна Шевченко. — На родителей из разных мессенджеров почти круглые сутки сыпались домашние задания с пометкой „срочно“, а детей заставляли писать рефераты по физкультуре. Конечно, многих это пугало. Но не надо забывать, что и у дистанта были и есть — свои плюсы. Например, некоторые школы сумели взять от онлайн-обучения только лучшее и после того как схлынула первая волна пандемии, перешли на комбинированную систему. В классах там преподают предметы, которые сложно выучить самому, например, языки и математику, а остальные занятия переведены на проектную деятельность, которая спокойно существует онлайн и дает детям больше простора для самостоятельной работы».

Совет психолога: «Проанализируйте свои ощущения и задайте себе вопрос, почему вам кажется, что онлайн-образование некачественное, — советует Марина Гогуева. — Например, вы заметили, что конкретный учитель вашего ребенка плохо владеет технологиями, нажимает не туда, не умеет пользоваться опциями Zoom и так далее — из-за этого уроки получаются скомканными и неинформативными, и это вас беспокоит. Это рациональный страх — у него есть причина, в его основе лежит конкретная проблема, которую можно решить, например, обсудив все с самим учителем или директором. Но если наши страхи подпитываются исключительно обобщениями, установками вроде „Любое онлайн обучение — это плохо по определению“, значит, они иррациональны и причину надо искать внутри себя».

Иррациональный страх перед всем новым — это абсолютно нормально. В свое время именно такие эмоции помогли человеку выжить как виду — осторожность не позволяла людям есть незнакомые плоды и ягоды или ходить в одиночку по незнакомым местам.

Стыдиться страхов не надо, но и позволять им управлять вашей жизнью — тоже. «Вспомните, как все мы когда-то боялись мобильных телефонов или микроволновых печей — многим казалось, что они способны вызвать страшные болезни, — комментирует Марина Гогуева. — За сто лет до этого многие противились электрификации, считая, что нет ничего лучше свечей, а электричество — от дьявола. С онлайн-обучением та же история. Многие боятся его просто потому что привыкли к тому, что дети ходят в школу и сидят на уроках. Хотя сами, вполне возможно, прошли уже не один онлайн-курс и посмотрели не один вебинар».

Страх третий: детям тяжело постоянно сидеть дома

Детям — а особенно подросткам — действительно может быть тяжело без общения со сверстниками. Но тут на помощь придут мессенджеры — в том числе с функцией видеосозвонов. На время дистанта это может стать отдушиной — тем более, подростки в большинстве своем уже давно прекрасно освоили такой формат общения.

Сложнее ситуация у тех, кому психологически трудно постоянно находиться на одной территории с близкими — с родителями, которые вечно контролируют или с братьями и сестрами, которые постоянно норовят отобрать планшет.

Совет психолога: «В идеале, и у родителей и у детей должно быть личное пространство, которое близкие не могут нарушать без предупреждения, — говорит Марина Гогуева. — Должны быть личные вещи, которые другие не могут трогать — например, телефон. Или хотя бы время, который человек может без зазрения совести провести наедине с собой и с любимыми занятиями. К примеру, родитель должен иметь право час в день читать книгу, а подросток — смотреть любимое шоу на YouTube и не выслушивать при этом от родителей упреки: «Ну что за ерунду ты опять смотришь!»

Страх четвертый: родители не справятся с нагрузкой

Родителям в период дистанта действительно тяжело. Приходится одновременно работать, быть репетиторами, сисадминами и психологами. Марианна Шевченко решила им помочь — и придумала формулу успешного родителя. «Она очень простая, — говорит Шевченко. — И состоит в том, чтобы работать над собой в трех направлениях: детство, дети, дом».

Детство. «Я много общаюсь с родителями и часто вижу, что взрослые люди с семьями в душе — ещё маленькие дети, не сепарированные от собственных родителей, живущие с оглядкой на чужие мнения, стереотипы, страхи из собственного прошлого, — замечает Шевченко. — Не разобравшись с собой, они пытаются воспитывать маленьких детей. Но пока они сами не „вырастут“, они будут пытаться решить за их счет собственные проблемы. Использовать достижения детей, чтобы самим получить одобрение, заставлять детей проживать жизнь, которую они хотели бы для себя и не прожили сами. Поэтому в первую очередь нужно разобраться с собой и отношениями с собственными родителями, понять, насколько я самодостаточный и опираясь на что я принимаю решение в своей жизни».

Дети. Детей, их психологию и физиологию, особенности развития, то, как помогать им учиться, необходимо изучать — то есть читать книги по воспитанию детей, это действительно может быть полезно. «Психологически прорабатывая отношения с детьми, вы будете двигаться от контроля к доверию между вами. И чем дальше родитель от стереотипов о воспитании детей и желания тотально контролировать ребёнка, тем спокойнее ему самому будет жить», — рассуждает Шевченко.

Дом — это дом скорее в метафорическом смысле, то есть ваше внутреннее состояние. Бесполезно пытаться быть мудрым и «успешным» родителем, если вы нервничаете, не высыпаетесь; если у вас нет личного пространства, и вы сами не разобрались с тем, чего хотите от жизни, и что доставляет вам удовольствие. Может ли взрослый в таком состоянии что-то посоветовать детям, создать безопасную психологическую обстановку в доме? Вряд ли. «Найдите время, чтобы разобраться в себе и о себе позаботиться, — советует Марианна Шевченко. — Старайтесь гулять утром и вечером (благо строгую самоизоляцию на этот раз не ввели), проведите ревизию собственного окружения. Дети, увидев, что вы занялись собой, последуют вашему примеру».